Вірусні гепатити В і С

Вірусний гепатит

Вірусний гепатит залишається актуальною проблемою світової громадської охорони здоров’я через яку у світі помирають приблизно 1,4 мільйона людей на рік. Причини переважної більшості цих смертей – цироз та гепатоцелюлярна карцинома, спричинені вірусами гепатиту B (ВГВ) та C (ВГС), які передаються через кров та біологічні рідини.

ВГB може спричинити як гостре, так і хронічне захворювання, виживає поза межами людського організму щонайменше сім днів та залишатися високовірулентним протягом цього періоду. Інкубаційний період (період від моменту інфікування до перших клінічних проявів) триває в середньому 75 днів, але може варіювати від 30 до 180 днів.

Гостра інфекція викликана ВГC зазвичай має безсимптомний перебіг, тому її нечасто діагностують на ранніх етапах. Хронічний вірусний гепатит С у більшості хворих так само не має симптомів і може тривати десятки років, що призводить до серйозного ураження печінки. Більшість людей не здогадуються про те, що вони інфіковані, та не звертаються до лікаря на ранніх стадіях захворювання, Близько 15–45% інфікованих осіб спонтанно позбавляються вірусу протягом шести місяців після інфікування без будь-якого лікування. У решти розвивається хронічна інфекція ВГС.

У осіб із хронічною інфекцією ВГС ризик розвитку цирозу печінки протягом 20 років становить 15–30%.За допомогою сучасних препаратів прямої противірусної дії можна вилікувати більш як 95% людей з інфекцією гепатиту С за умови ранньої діагностики.

Оцінити поширеність ВГС в Україні достовірно неможливо, оскільки у країні відсутній національний реєстр пацієнтів із ВГС.

У листопаді 2019 року Україна приєдналася до Глобальної стратегії з елімінації вірусних гепатитів B та C, ухваливши Державну стратегію протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу, туберкульозу та вірусним гепатитам до 2030 року (далі – Стратегія). В рамках зазначеної Стратегії визначено ключові цілі і завдання спрямовані на елімінацію ВГ як загрози громадському здоров’ю.

У 2021 році ДУ «Центр громадського здоров’я МОЗ України» були розроблені Стандарти медичної допомоги «Вірусний гепатит C у дорослих», «Вірусний гепатит C у дітей», «Вірусний гепатит В у дорослих», «Вірусний гепатит В у дітей», які дозволили спростити та уніфікувати алгоритми діагностики та лабораторного супроводу лікування.

Невід’ємною частиною Стандартів є алгоритми визначення специфічних маркерів ВГВ та ВГС, а також проведення інших  лабораторних досліджень.

Визначення маркерів ВГΒ:

1. Визначення поверхневого антигена гепатиту B – HbsAg
2. Визначення анти-HBс пацієнтам з ВІЛ, ВГС, пацієнтам, які мають онкологічні захворювання та отримують імуносупресивну терапію, проводиться разом із визначенням антитіл до HBsAg
3. Пацієнтів з позитивним результатом тесту на HBsAg обстежують на інші маркери гепатитів – HBeAg, анти-HBe, ДНК ВГВ (кількісне визначення), антитіла до ВГД, загальні, антитіла до ВГА, IgG, антитіла до ВГС, IgG або сумарні антитіла, обстеження на ВІЛ

Визначення маркерів ВГС:

1. Серологічний скринінг на антитіла до ВГC
2. Після отримання позитивного результату лабораторного серологічного дослідження на антитіла до ВГС, для виявлення пацієнтів з хронічним ВГС використовується кількісний або якісний тест на нуклеїнові кислоти методом полімеразної ланцюгової реакції за допомогою чутливого молекулярного методу. Альтернативою методу ПЛР є виявлення ядерного антигену ВГС у сироватці або плазмі крові. У дорослих з підтвердженою ВГС інфекцією проводиться тестування на визначення HBsAg та анти-НВс. У всіх дітей, з підтвердженою ВГС інфекцією проводиться тестування на визначення HbsAg, анти -HbsAg , анти-НВс та анти-HAV (IgG)

3. У разі підтвердження хронічної інфекції ВГC можна визначити генотип вірусу – це важливо для обрання схеми лікування. Проте завдяки існуванню пангенотипних схем визначення генотипу таке дослідження необов’язкове

ТОВ «БІОМЕДІНВЕСТ» співпрацює із відомими світовими виробниками продуктів для діагностики вірусних гепатитів та пропонує комплексні рішення в цій галузі для забезпечення:

• проведення скринінгових досліджень;
• проведення верифікаційних досліджень;
• визначення рівня вірусного навантаження;
• лабораторного моніторингу;
• проведення генотипування.