Вірусні гепатити В і С

Вірусний гепатит

Вірусний гепатит залишається актуальною проблемою галузі охорони здоров’я через яку у світі щороку помирають приблизно 1,4 мільйона людей. Основними причинами цих смертей є цироз печінки та гепатоцелюлярна карцинома, спричинені вірусами гепатиту B (ВГВ) та C (ВГС), які передаються трансмісивним шляхом та через біологічні рідини

ВГB спричиняє як гострі, так і хронічні захворювання, зберігається поза межами людського організму щонайменше сім днів та залишатися високовірулентним протягом цього періоду. Інкубаційний період при цьому захворюванні триває в середньому 75 днів, але може варіювати від 30 до 180 днів.

Гостра інфекція у випадку ВГC як правило має безсимптомний перебіг, тому її важко діагностувати на ранніх етапах. Хронічний ВГС у більшості хворих так само не має симптомів і може тривати десятки років та призводить до серйозних уражень печінки. Більшість людей не звертаються до лікаря на ранніх стадіях захворювання оскільки не здогадуються про те, що вони інфіковані. Водночас, від 15 до 45% інфікованих осіб спонтанно позбавляються вірусу протягом шести місяців після інфікування без будь-якого лікування. У решти пацієнтів розвивається хронічна інфекція ВГС. У таких осіб ризик розвитку цирозу печінки протягом 20 років становить від 15 до 30%. За допомогою сучасних лікувальних препаратів прямої антивірусної дії можна вилікувати понад 95% пацієнтів з ВГС за умови проведення ранньої діагностики.

Достовірно оцінити поширеність ВГС в Україні не є можливим, оскільки у країні на сьогодні відсутній національний реєстр пацієнтів.

У 2019 році Україна приєдналася до Глобальної стратегії з елімінації вірусних гепатитів B та C, ухваливши Державну стратегію протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу, туберкульозу та вірусним гепатитам до 2030 року в рамках якої визначено ключові цілі та завдання спрямовані на елімінацію вірусних гепатитів як загрози громадському здоров’ю.

У 2021 році Центром громадського здоров’я МОЗ України були розроблені Стандарти медичної допомоги «Вірусний гепатит C у дорослих», «Вірусний гепатит C у дітей», «Вірусний гепатит В у дорослих», «Вірусний гепатит В у дітей», завдяки яким було спрощено та уніфіковано алгоритми діагностики та лабораторного супроводу лікування вірусних гепатитів.

Невід’ємною частиною Стандартів є лабораторні алгоритми визначення специфічних маркерів ВГВ та ВГС, а також проведення інших лабораторних діагностичних досліджень.

Визначення маркерів ВГΒ:

1. Визначення поверхневого антигена гепатиту B – HbsAg
2. У пацієнтів з ВІЛ, ВГС, онкологічними захворюваннями, які отримують імуносупресивну терапію, визначення анти-HBс проводиться разом із визначенням антитіл до HBsAg
3. Пацієнтів з позитивним результатом тесту на HBsAg обстежують на інші маркери гепатитів – HBeAg, анти-HBe, ДНК ВГВ (кількісне визначення), антитіла до ВГД, загальні, антитіла до ВГА, IgG, антитіла до ВГС, IgG або сумарні антитіла, а також на маркери ВІЛ

Визначення маркерів ВГС:

1. Серологічний скринінг на наявність антитіл до ВГC
2. Після отримання позитивного результату лабораторного серологічного дослідження на антитіла до ВГС, для виявлення пацієнтів з хронічним ВГС використовується кількісний або якісний тест визначення нуклеїнових кислот методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР). Альтернативою методу ПЛР є виявлення ядерного антигену вірусу гепатиту С у сироватці або плазмі крові. У дорослих з підтвердженою ВГС інфекцією проводять тестування на визначення HBsAg та анти-НВс. У всіх дітей, з підтвердженою ВГС інфекцією проводять тестування на визначення наступних маркерів: HbsAg, анти -HbsAg , анти-НВс та анти-HAV (IgG)

3. У разі підтвердження хронічної інфекції ВГC можна визначити генотип вірусу, що є важливим для обрання оптимальної схеми лікування. Проте, завдяки існуванню пангенотипних препаратів для лікування ВГС, визначення генотипу не є обов’язковим дослідженням

ТОВ «БІОМЕДІНВЕСТ» співпрацює із відомими світовими виробниками продуктів для діагностики вірусних гепатитів та пропонує комплексні рішення в цій галузі для забезпечення:

• проведення скринінгових досліджень;
• проведення верифікаційних досліджень;
• визначення рівня вірусного навантаження;
• лабораторного моніторингу;
• проведення генотипування.